Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.

    Такими обставинами можуть бути: тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

    Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини його не було б вчинено взагалі або було б вчинено не на таких умовах.

    Зазначимо, що згадані положення ст. 233 ЦКУ стосуються не тільки договорів дарування. Цією статтею не передбачено обмежень чи заборон її застосування до окремих правовідносин.

    До речі, саме такою підставою полюбляють користуватися деякі шахраї, особливо у випадках, коли сторони домовляються занизити у договорі справжню ціну, наприклад, квартири задля зменшення податків. Після визнання правочину недійсним ошукана сторона зможе отримати назад лише ту суму, яку вказано у договорі, ще й за вирахуванням "збитків та моральної шкоди".